Ћ≥дери та аутсайдери ДбагатополюсногоФ св≥ту
ќстанн≥
роки минулого стол≥тт¤ вв≥йдуть в ≥стор≥ю глобальними геопол≥тичними зм≥нами,
що зм≥нили обличч¤ сучасноњ св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ. ѕередумовою глобальних
зрушень стала руйнац≥¤ двохполюсного св≥ту, побудованого на принцип≥
в≥йськового, пол≥тичного, економ≥чного та культурного протиставленн¤ —х≥д
Ц «ах≥д (блок ¬аршавського договору Ц Ќј“ќ, фактично - —–—– Ц —Ўј), що
дом≥нував понад с≥мдес¤т рок≥в, пад≥нн¤ комун≥стичних режим≥в в крањнах —х≥дноњ
™вропи ≥ переор≥Їнтац≥¤ цих крањн на так зван≥ Дц≥нност≥ зах≥дноњ демократ≥њФ.
«м≥на
св≥товоњ геопол≥тичноњ модел≥, що знайшла в≥дображенн¤ в розпад≥ двополюсноњ
схеми, була осп≥вана пол≥тологами ¤к довгооч≥куваний перех≥д в≥д системи
протисто¤нн¤ двох антагон≥стичних св≥т≥в до сусп≥льства багатополюсного, з
багатьма геопол≥тичними та культурними центрами,† св≥ту багатогранного ≥ взаЇмозалежного, в
¤кому взаЇмовпливи держав та народ≥в зростають майже з кожною хвилиною.
Ќасправд≥† ж на наших очах в≥дбуваЇтьс¤ ще б≥льша
пол¤ризац≥¤ з розмежуванн¤м крањн св≥ту на тих, хто насл≥дуЇ ц≥нност≥
Ївро-американського (саме Ївро-американського, адже сучасн≥ св≥това культурна
та пол≥тична системи виникли ¤к синтез буржуазноњ зах≥дноЇвропейськоњ
цив≥л≥зац≥њ, трансформованоњ впливом ц≥нн≥сних ор≥Їнтир≥в Ќового —в≥ту)
св≥тового сусп≥льства ≥ тих, хто намагаЇтьс¤ протисто¤ти тотальному впливу
«аходу. ¬ контекст≥ цього абсолютно не маЇ значенн¤, хто з св≥тових монстр≥в
поглине ”крањну Ц ќбТЇднана ™вропа чи —получен≥ Ўтати.
¬
останн≥ роки багато говоритьс¤ про глобал≥зац≥ю та њњ неоднозначн≥ насл≥дки.
Ќайчаст≥ше† при цьому звертають увагу на
економ≥чну й ≥нформац≥йно-культурну сторону процес≥в глобал≥зац≥њ. Ќабагато
р≥дше анал≥зуЇтьс¤ њњ пол≥тична сторона. “им часом саме з нею зв'¤зан≥ найб≥льш
гостр≥ ≥ суперечлив≥ м≥жнародн≥ проблеми останнього рок≥в, що поставили п≥д
удар один з основних принцип≥в м≥жнародного права ≥ принцип державного
суверен≥тету. —в≥тове сп≥втовариство усе активн≥ше утручаЇтьс¤ у внутр≥шн≥
справи окремих крањн.
Ќа наш
погл¤д, в≥дбуваЇтьс¤ процес, ¤кий можна зобразити в дек≥лькох словах приблизно
так:
—ильн≥
нац≥њ, що займають позиц≥ю л≥дера, прагнуть рухатись власним шл¤хом, навТ¤зуючи
≥ншим своњ ц≥нност≥ та погл¤ди.
—лабк≥
нац≥њ завжди прагнуть комусь насл≥дувати, шукаючи загальн≥ культуролог≥чн≥
ор≥Їнтири в зовн≥шньому св≥т≥. ¬они прагнуть насл≥дувати л≥дера, в≥двод¤чи тим
самим соб≥ роль аутсайдер≥в.
ѕ≥сл¤
стр≥мкого пад≥нн¤ рад¤нськоњ ≥мпер≥њ роль св≥тового л≥дера вз¤ли на себе
—получен≥ Ўтати, адже в≥дтепер н≥хто не може заборонити њм робити Дц≥нн≥Ф
вказ≥вки ДнедорозвиненимФ крањнам, а ¤кщо ц≥ крањни до њхн≥х порад не
дослухалис¤, то гармати та бомби Ц ultima ratio regis -† швидко заставл¤ть њх зрозум≥ти хто в хат≥
господар.
—в≥т
недалекого минулого, хоч ≥ в ньому були на¤вн≥ р≥зн≥ центри сили, можна, з
певними застереженн¤ми, назвати двополюсним, де протисто¤нн¤ м≥ж —Ўј ≥ —–—–
в≥д≥гравало роль дом≥нуючого геопол≥тичного чинника. «никненн¤ рад¤нськоњ
загрози загострило суперечност≥ м≥ж ™вропою ≥ —полученими Ўтатами јмерики.
ќбТЇднана ™вропа, ≥нтегруватис¤ в ¤ку прагне не т≥льки ”крањна, а також ≥ –ос≥¤
(цього домагаЇтьс¤, принаймн≥, частина њњ ел≥ти), в принцип≥,† може скласти серйозну конкуренц≥ю
п≥вн≥чноамериканському гегемон≥змов≥. јле...
√еопол≥тичне
положенн¤ ”крањни (¤к ≥ вс≥х ≥нших крањн сх≥дноЇвропейського рег≥ону) зумовило
те, що вони† в ус≥ часи переважно
в≥д≥гравали роль буфера м≥ж сх≥дною та зах≥дною цив≥л≥зац≥Їю. Ќ≥чого доброго з
цього не вийшло. ўоб в цьому переконатис¤, досить згадати хоча б часи монголо-татарськоњ
навали.
“ривалий
час сх≥дноЇвропейськ≥ крањни були пром≥жним простором, Дсан≥тарним кордономФ,
або сферою под≥лу впливу св≥тових держав.†
ўо це
маЇ означати сьогодн≥?
Ќ≥ в
в≥йськовому, н≥ в економ≥чному в≥дношенн≥ ”крањна не становить жодноњ загрози
дл¤ Ївро-американського «аходу; про загрозу експанс≥њ украњнськоњ культури
взагал≥ говорити не доводитьс¤. “ому зат¤гуванн¤ ”крањни до р≥зних блок≥в та
союз≥в Ц не мета, а зас≥б, зас≥б впливу на –ос≥ю, зас≥б затвердженн¤ на
Ївропейському сход≥, зас≥б диктуванн¤ умов певним крањнам...†
Ќайг≥рше
в ц≥й ситуац≥њ те, що насправд≥ ми не маЇмо можливост≥ вибирати; нам доведетьс¤
певною м≥рою пливти за теч≥Їю в русл≥ великих св≥тових держав та геопол≥тичних
блок≥в.
‘актично
дол¤ ”крањни вже вир≥шена.
ѕеред
нами постаЇ питанн¤, на ¤ке ми маЇмо дати в≥дпов≥дь вже зараз: що робити дал≥ Ц
спробувати зберегти власну культурно-≥сторичну ≥дентичн≥сть ≥ загинути ф≥зично
¤к нац≥ональна держава, намагаючись спинити тотальний наступ зах≥дноњ культури,
або прийн¤ти надвТ¤зувану нам систему ц≥нностей та культурних шаблон≥в ≥
загинути духовно ¤к субТЇкт св≥товоњ культури.
«
одного боку, част≥ м≥ркуванн¤ на тему, що не лежить у найближч≥й дл¤ нас
перспектив≥, можуть показатис¤ позбавленими зм≥сту. « ≥ншого боку - продовжувати
своЇ добров≥льне ув'¤зненн¤ б≥льше неможливе. Ќин≥шн≥ тенденц≥њ до глобал≥зац≥њ
- економ≥чноњ, пол≥тичноњ, культурноњ, нав≥ть ≥деолог≥чноњ - знаход¤ть своЇ
в≥дображенн¤ в численних рег≥ональних союзах. —в≥дченн¤м глобал≥зац≥њ ™вропи Ї
присутн≥ настроњ усередин≥ ™—, що стр≥мко "наближають" його пол≥тичну
≥ в≥йськову Їдн≥сть. «а¤ви про створенн¤ сил швидкого реагуванн¤ ≥ пропозиц≥њ
про федерал≥зац≥ю ™— викликали негайну реакц≥ю серед Ївропейських крањн -
позитивну чи негативну. јле вже сама можлив≥сть таких перспектив св≥дчить про
зм≥ну пол≥тичного настрою ≥ зростаючоњ рол≥ такого утворенн¤, ¤к ™вропа.
Ќамагаючись
поставити себе ¤к окрему культурну та пол≥тичну формац≥ю, ”крањна таким чином
записуЇтьс¤ до табору ворог≥в «аходу, адже в св≥тов≥й пол≥тиц≥, принаймн≥ в
пол≥тиц≥ —Ўј та Ќј“ќ дом≥нуЇ принцип Дхто не з нами, той проти насФ. ¬ той же
час, в≥докремлюючи себе в≥д –ос≥њ та ≥нших крањн колишнього –ад¤нського —оюзу,
вона займаЇ антагон≥стичну позиц≥ю ≥ до них, тобто залишаЇтьс¤ знов-таки буферною
зоною конфл≥ктних в≥дносин м≥ж —ходом та «аходом.
≤нод≥
створюЇтьс¤ враженн¤, що де¤к≥ представники м≥жнародних орган≥зац≥й ≥ окремих
зах≥дних крањн виступають стосовн
нашоњ держави вин¤тково ¤к повчаюча ≥ контролююча сторона. Ќе сл≥д забувати,
що ”крањна, ¤к ≥ багато ≥нших нових незалежних держав, учитьс¤ демократ≥њ ≥
в≥дкритост≥, вибудовуЇ сучасну державну ≥нфраструктуру, переборюЇ важку
спадщину тотал≥таризму. ћи маЇмо потребу в добр≥й рад≥, розум≥нн≥ внутр≥шн≥х
проблем ≥ реальноњ допомоги. якщо ж наш≥ зах≥дн≥ партнери обмежатьс¤ т≥льки
виставл¤нн¤м наш≥й крањн≥ "дв≥йок за повед≥нку", навр¤д чи так≥ м≥ри
допоможуть зм≥цненню демократ≥њ в ”крањн≥ й ≥нтеграц≥њ нашоњ крањни в
Ївроатлантичн≥ структури.
™ й
≥нша сторона ц≥Їњ проблеми. ” сп≥лкуванн≥ з представниками м≥жнародних
орган≥зац≥й ≥ ведучих зах≥дних держав де¤к≥ украњнськ≥ пол≥тики ≥ сусп≥льн≥
д≥¤ч≥ найчаст≥ше виступають у рол≥ скаржник≥в ≥ прохач≥в. ћало того, що займати
таку позиц≥ю не личить люд¤м, що претендують на представництво ≥нтерес≥в одн≥Їњ
з найб≥льших держав ™вропи, так це наносить ще ≥ величезну втрату м≥жнародному
≥м≥джу ”крањни, формуючи представленн¤ про нењ ¤к про другосортну крањну, ¤ку
можна розп≥кати по кожн≥м привод≥ в обм≥н на незначн≥ подачки.
”
д≥алоз≥ з представниками м≥жнародного сп≥втовариства ми повинн≥ посл≥довно
в≥дстоювати ≥нтереси ≥ достоњнство своЇњ держави. якщо ми будемо поважати себе,
один одного, то будуть поважати ≥ нас.†
Ќавр¤д
чи нац≥ональним ≥нтересам ”крањни в≥дпов≥датиме беззастережне спри¤нн¤
—полученим Ўтатам јмерики ≥ њхн≥м державам-союзниц¤м по Ќј“ќ. Ќавр¤д чи також
буде правильним, ≥гноруючи власн≥ державн≥ ≥нтереси, стати на шл¤х Ѕ≥лорус≥њ ≥
в≥ддати себе п≥д захист п≥вн≥чно-сх≥дного сус≥да.
ѕроте,
власне, ми не маЇмо вибору. ўоб про≥снувати в цьому св≥т≥ максимально довгий
пром≥жок часу, ми маЇмо приЇднатис¤ до оточенн¤ одного з св≥тових л≥дер≥в
(ймов≥рно, з огл¤ду на настроњ в пров≥дних пол≥тичних колах, це маЇ бути
ќбТЇднана ™вропа; на цей час наша держава б≥льш ор≥Їнтована на ≥нтеграц≥ю до
Ївропейськоњ сп≥льноти, адже останн≥ под≥њ (поводженн¤ —Ўј в јфган≥стан≥,
≥нцидент з ДкольчугамиФ) не спри¤ли нашому зближенню з≥ —полученими Ўтатами та
ѕ≥вн≥чноатлантичним аль¤нсом).
¬ласного
шл¤ху ”крањна, на жаль, не маЇ.